Вінничанка Олександра Устінова береться за контроль над НАБУ: шлях від громадської активістки до владних кабінетів

Боротьба за незалежність та ефективність антикорупційних органів залишається головною темою українського політикуму. У період 2018-2020 років Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) неодноразово опинялося в епіцентрі гучних скандалів, спроб тиску та політичних інтриг. На тлі цих подій особливу роль у процесах нагляду за відомством відіграють представники громадянського суспільства. Серед найпомітніших фігур цього руху – уродженка Вінниці Олександра Устінова, яка поставила собі за мету забезпечити жорсткий, але прозорий контроль за роботою детективів.

Хто така Олександра Устінова та до чого тут Вінниця

Олександра народилася і здобула освіту у Вінниці, де отримала первинний досвід лідерства. Згодом вона переїхала до столиці, ставши одним із ключових облич “Центру протидії корупції” (ЦПК). Ця організація стояла біля витоків створення нових антикорупційних інституцій в Україні після Революції Гідності. Принципова позиція Устінової щодо електронного декларування доходів чиновників та відкриття державних реєстрів швидко зробила її впізнаваною не лише в експертних колах, а й серед широкого загалу.

Проте найбільше уваги активістка приділяла саме НАБУ – інституції, на яку суспільство покладало найбільші надії у справі покарання корупціонерів топрівня. На її переконання, новостворений орган потребував не лише захисту від політичних посягань, а й пильного громадського нагляду.

Битва за аудитора: як громадськість захищала Бюро у 2018 році

Протягом 2018 року НАБУ постійно перебувало під прицілом критики з боку старої влади. Тодішній парламент намагався призначити “кишенькового” аудитора для відомства, що дало б законні підстави для звільнення директора Бюро Артема Ситника. Саме тоді Олександра Устінова разом із колегами по громадському сектору розгорнула масштабну кампанію проти політичного втручання.

Вони вимагали, щоб аудит проводили виключно незалежні міжнародні експерти, а не делеговані політиками функціонери. На думку вінничанки, контроль має полягати не у втручанні в хід конкретних кримінальних проваджень, а в забезпеченні інституційної прозорості. “Антикорупційні органи не повинні перетворюватися на закриті касти”, – неодноразово наголошувала вона. Громадськість тоді вистояла, не дозволивши знищити незалежність Бюро на етапі його становлення.

Перехід у велику політику: нові важелі у 2019-2020 роках

Розуміючи, що інструментарій вуличних протестів та громадського лобіювання має свої межі, у 2019 році вінничанка зробила рішучий крок – пішла на вибори до Верховної Ради. Приєднавшись до команди партії “Голос”, вона отримала мандат народної депутатки. Цей перехід кардинально змінив правила гри.

Увійшовши до складу парламентського комітету з питань правоохоронної діяльності, Олександра Устінова здобула реальні важелі впливу. Тепер вона отримала законне право не просто вимагати звітів через медіа, а безпосередньо формувати законодавчу базу, за якою працює НАБУ. Протягом 2020 року її зусилля були зосереджені на блокуванні сумнівних законопроєктів, які могли б позбавити антикорупціонерів права на самостійне прослуховування підозрюваних або звузити їхню підслідність.

Що означає цей контроль для українців

Ініціативи колишньої активістки щодо контролю за НАБУ мають цілком практичний вимір. Для жителів Вінниччини та інших регіонів успішна робота детективів означає повернення вкрадених мільярдів до державного бюджету. Це ті самі кошти, які необхідні для ремонту лікарень, будівництва шкіл та оновлення інфраструктури, що особливо критично в умовах економічної кризи.

Водночас політичні опоненти закидають депутатці надмірну медійність процесу. Дехто з критиків вважає, що під виглядом парламентського нагляду створюється додаткова лінія тиску на слідство. Проте сама Устінова послідовно відкидає ці звинувачення, аргументуючи свої дії необхідністю збереження жорсткого балансу між тотальною незалежністю органу та його відповідальністю перед платниками податків.

Історія про те, як громадська активістка з Вінниці взялася за контроль над головним антикорупційним відомством країни, є показовим зрізом української політики зразка 2018-2020 років. Це свідчення того, як представники регіонів, пройшовши школу громадського сектору, здатні інтегруватися у вищі ешелони влади та диктувати свої умови системі, яка десятиліттями чинила опір будь-яким змінам.