“Вони просто робили людяну справу”: у Вінниці відкрили пам’ятник праведникам народів світу

Розділ новин: 

Сьогодні, 20 листопада, на території “Вінницязеленбуду” єврейська громада Вінниччини встановила пам’ятник праведникам світу — людям, які ризикуючи власним життям, рятували та переховували євреїв під час Другої світової війни, повідомляє сайт Вежа

Місце для встановлення пам’ятника обрали символічне, адже саме на території, де сьогодні розташовано комунальне підприємство, у роки окупації страчували єврейське населення.

На відкриття пам’ятника прийшло декілька десятків осіб, серед яких були як врятовані євреї, так і нащадки людей, які рятували їх, попри ризик у роки війни.

У роки Другої світової війни було вбито понад 20 тисяч вінничан лише за те, що вони були євреями. Загалом в Європі вбили понад шість мільйонів Європи й кожен шостий — дитина. Попри це, за словами керівника Вінницького музею голокосту Леоніда Трахтенберга, 560 громадян Вінниччини отримали звання праведників народів світу, з них 50 – мешканців Вінниці.

– Щоб віддати данину поваги та вдячності рятівникам, людям, які ризикуючи своїм життям, життям своїх рідних та дітей, рятували інших, Ізраїль встановив звання “праведник народів світу”, – розповів Леонід Трахтенберг. – Сьогодні й наша Вінниччина вносить свій вклад у збереження пам’яті про цих мужніх людей, які робили все для того, щоб врятувати життя іншим.

Заступниця голови Вінницького товариства колишніх в’язнів гетто, концтаборів та їх рятівників Циля Краснер була однієї з тих, кого у роки війни врятували від смерті.

– Я відношусь до тих, кому подарувала життя українська жінка — теж праведниця. Пам’ять про цих людей, які попри те, що їм загрожувала смерть, попри те, що за плечами у них були діти й онуки, вони ризикували собою, проявили мужність та героїзм і показали обличчя нації та рятували невинних євреїв.

Це були сміливі люди, які розуміли, що таке людина і що означає ціна людського життя. А були ж інші, сусіди, які видавали цих людей та євреїв, яких гнали на смерть. Їх (праведників – авт.) залишилось вже дуже мало, але живуть їхні наступні покоління, і їхні діти та онуки проносять вогонь мужності, людяності та героїзму, яким їм заповіли їхні бабусі, дідусі чи батьки.

 

 

На відкриття пам’ятника праведникам народів світу запросили нащадків людей, які рятували євреїв. Коли їх попросили підійти до пам’ятника, присутні аплодували й багато хто не стримував емоцій та сліз. Вони, спільно із представниками обласної влади, разом зняли завісу з меморіалу та поклали квіти до нього.

 

 

 

Тетяна Ілюхіна-Манілко розповіла, що в її родині двоє праведників народів світу — бабуся Марія та батько Василь.

– В роки окупації так трапилось, що мій дідусь підібрав пораненого військового, якого відвіз в сільську лікарню. Військовий віддав свої документи й попросив куди документи потрібно буде надіслати, якщо він не залишиться в живих, або ж він прийде за ними сам. І коли дідусь повертався з цими документами, окупанти його схопили, побачили, що в нього документи військового і змусили копати собі ж яму, а потім застрелили.

Це побачила сусідка, яка прибігла до моєї бабусі. Вони вночі викопали дідуся, відвезли на кладовище і поховали. А за два тижні до хати моєї бабусі прийшла сім’я Бурштейнів — батько з матір’ю та четверо дітей. І ось моїй бабусі було тоді 36 років і вона мала на руках трьох дітей, 16, 12 та п’яти років, прийняла єврейську сім’ю. Я ставлю собі запитання: якби я була на її місці, то чи знайшла би в собі мужність та сили вчинити так, як вчинила вона?..

Вона також показала статтю з районної газети, де описали історію порятунку родини Бурштейн.

Зінаїда Шевчук розповідає, що в родини її бабусі та дідуся, Тетяни та Павла Мовчанів, чотири роки жила єврейська дівчинка, доки її не розшукали родичі у 1946 році. В родині Зінаїди дівчинці дали ім’я Софія та назвали племінницею, а також коротко стригли волосся, щоб не впізнали. До родини Зінаїди дівчинка потрапила у віці 11 років і до цього часу вона жива, спілкується та запрошує в гості своїх рятівників.

– Вона зараз має двох дітей, четверо онуків та п’ять правнуків. Коли ми приїжджаємо, то вони стають на коліна і дуже дякують, кажуть, що якби не мої дідусь з бабусею, то нікого б з них не було, — ледь стримуючи сльози розповіла Зінаїда Шевчук.  – Коли ми вперше до них поїхали (в Ізраїль – авт.), то дідусю було 86 років.

Софія у хустці, перша справа у верхньому ряду

– Ось тут фотографія з 1942-го, тут вся родина мого дідуся і Софія ось є. Ну, Рахель, її звали, але ми її назвали Софія. Ми її закутували й стригли волосся, щоб її не впізнавали. Вона дуже гарна.

В родині Павла Кравченка сім праведників народів світу, остання з яких — його теща — померла у 2001 році.

– Вона багато розповідала, як родина Ситнюків з Погребища, а це чоловік з жінкою і п’ятеро дочок, рятували єврейську сім’ю — маму з маленькою донькою. Звісно, вони ризикували власними життями. Звісно. Але скільки б я не чув розповідей, вони не задумувались, що це якийсь героїзм, вони просто робили людяну справу. Те саме говорили всі доньки, які, можливо, певною мірою навіть не усвідомлювали, що ризикували життям. Ця єврейська родина мешкала у них півтора року, а потім поїхали до Києва, звідти — до Нью-Йорка, де згадали про Ситнюків вже у другій половині 1980-х років.

– Ці люди робили не лише героїчну справу, а значною мірою врятували людяність, честь української нації, тому що ризикуючи своїм життям, вони просто рятували життя людей, які жили поряд з ними, а часто навіть не поряд. Давали їм прихисток, їжу, — додав Павло Кравченко.

Дослідниця Голокосту та заступниця директора Вінницького обласного державного архіву Фаїна Винокурова розповіла, що Україна дала світові 2544 праведники, з них 18% – мешканці Вінницької області. Досліджуючи документи, вона побачила, що найбільша кількість праведників мешкали саме у Вінниці, а також у Немирівському, Хмільницькому та Барському районах.

– У фондах державного архіву Вінницької області зберігаються оголошення та накази, де чітко записано: “За переховування жидів до страти”. І попри це, знайшлися люди. Хай їх було небагато, їх не могло бути багато, тому що праведництво це —  героїзм, а героїзм – це не повсякденна людська якість.

– Я сподіваюсь, що звання праведниці дадуть директорці вінницького дитячого будинку Лідії Постоловській. Я знайшла дві справи на неї та на її чоловіка. Вона врятувала 89 дітей, з них 19 – єврейських. Жодна дитина не була страчена, жодного підлітка не вигнали в Німеччину. В той час, як директор Янівського дитячого будинку, Мілюков, віддав всіх єврейських дітей на розстріл, — додала Фаїна Винокурова.

До речі, за словами Леоніда Трахтенберга, встановити пам’ятник праведникам народів світу у Вінниці планували протягом 10 років. Лише навесні цього року працювати над ним почало подружжя з Теплика — Володимир Насонов та Наталя.

Джерело: 
Вінницькі новини