Вінницька політика на виборчому старті - помилки опозиції та бездіяльність влади

Розділ новин: 

Президентські вибори плавно перейдуть у парламентські перегони, а потім – уже у 2020 році – у місцеві вибори. Менше, ніж за рік ми обиратимемо народних депутатів, які, звісно, використовуватимуть у справі досягнення успіху не лише партійні бренди, а й озвучуватимуть місцеві проблеми. Звісно, з наведенням рецепту їх вирішення, - пише директор Центру суспільно-політичного моніторингу "Вектор" Микола Філонов, передає news.vn.ua.

Зазвичай – і так у всьому світі – провладні політики звітують про зроблене, опозиційні критикують їх та кажуть, що можна зробити краще.

Але для цього вони мають оперувати конкретними фактами. Наприклад, депутат, який представляє владу, хвалиться побудованою дорогою та запевняє, що сприятиме побудові ще однієї. Його опонент з опозиції може сказати, що дорогу побудували за кошти втричі більші, ніж потрібно, тому це – яскравий приклад корупції. 

Однак, щоб сказати таке, слід оперувати фактами. Потрібно тримати руку на пульсі подій та реагувати на них впродовж всієї каденції свого опонента. Істеричний галас: «Ми зможемо! Знизимо! Підвищимо!» без конкретних аргументів, може, й подіє. Але не на всіх.

Значна частина раціональної складової у політичному дискурсі все ж залишилася.

Провладним народним депутатам і депутатам місцевих рад, попри всю неоднозначність ставлення населення до влади у цілому, є з чим виходити до виборців. Це не реклама «БПП», а констатація факту. Будь-який депутат, навіть помічений у корупції та у сумнівних політичних іграх, все ж може занести у свій актив багато інфраструктурних проектів, реалізованих на Вінниччині за останні роки, створення нових підприємств, облаштування адміністративних центрів, постачання обладнання до лікарень і ремонт шкіл.

Використання задля власного піару досягнень реалізованих за кошти державного бюджету вже погано, але ще впливає на свідомість виборців.

А що мали б пропонувати опозиціонери? Елементарні основи партійного будівництва полягають у тому, що політики мають орієнтуватися в ситуації всередині влади. Тобто у питаннях бюджету, освоєння коштів, справедливості їхнього розподілу, кадрової політики. Для цього події слід постійно відстежувати (моніторинг) і відповідним чином реагувати на них.

Якщо місцеві партійні організації цим і займаються, то так, щоб ніхто з мешканців області про це не дізнався. Простий приклад – з 2015 року місцева опозиція ЖОДНОГО разу не вийшла з системною та аргументованою критикою обласного бюджету. І влада відчувала лише там проблему, де депутати обласної ради торгувалися за посади в обмін на голоси «за».

На цьому ж рівні – «дайте й мені» – виникали проблеми там, де мова йшла про кадрові зміни. Конструктивних зауважень про роботу комунальних установ, органів влади та місцевого самоврядування майже не було. Ситуація з дирекцією «Вінницяоблводоканал» є, швидше, винятком, ніж правилом. Частково, відповісти на питання: «Чому опозиція не звертала увагу на якість роботи чиновників і керівників установ?» може детальна інформація про кар’єрні стрибки опозиційних депутатів, їх родичів та протеже з відповідним працевлаштуванням в різноманітних комунальних установах області, лікарнях та структурних підрозділах влади.

Впродовж останніх років ми не бачили жодного аналітичного звіту від опозиційних політиків з критикою фінансування окремих проектів. Декілька разів за цю справу бралися активісти або «активісти», але чомусь їх викриття зупинялися на викривальній стадії.

Можливо, грали свою роль гранти ОДА для їхніх ГО. Проте, чому цим не займалися місцеві політики – невідомо.

Нарешті, якщо випадки оскарження у судовому порядку тих або інших рішень місцевих рад і були, то широкій громадськості про це невідомо. Хоча, наприклад, депутати Верховної Ради з аналогічних подій роблять яскраві шоу, підвищуючи впізнаваність та рейтинг.

Також, відсутні випадки періодичного моніторингу виконання партійних та депутатських програм і обіцянок. Якщо це роблять централізовано у Києві, наприклад, «Слово і діло» або «Чесно», місцеві ЗМІ новину підхоплюють, а політики її цитують у соціальних мережах. Однак самі до цієї практики не вдаються.

Цілком відсутня контр-робота проти народних депутатів. Відкриємо вінничанам таємницю, але у більшості областей з моменту завершення виборів 2014 року, працюють технологічні групи осіб, які «приміряються» на той чи інший округ. І завданням цих груп є відстеження кожного кроку конкурентів. Сказати, що така робота не ведеться на Вінниччині – не можна. Проти деяких чинних нардепів цілеспрямовано працюють певні Інтернет-ресурси. Але масовою і системною і цю роботу назвати неможна.

Потенційні претенденти на виборчих округах працюють настільки мляво (крім 2-3 чоловік), що фактично усі нинішні нардепи загрози для себе у наступному році поки що не відчувають. Сподівання на популярний «бренд», звісно, частково виправдане. Але хто знає, який «бренд» буде популярним восени наступного року. Тим більше з огляду на останні невтішні рейтинги партії влади в нашому регіоні.

Вулична активність зводиться до проведення мітингів «для галочки», щоб відзвітуватися перед столичним партійним керівництвом.

Жодного разу вони не призвели до скасування тих або інших рішень. У той же час, в інших обласних центрах неодноразово опозиція домагалася виконання своїх вимог. 

Насамкінець, вінницька опозиція не робить головного – не формулює альтернативну владній картину розвитку регіону. Не розробляє стратегії. Не виступає з проектними ініціативами. Торги за голосування «у кошик» опозиційної діяльності не вносяться.

Принаймні, з точки зору виборців.

Смішно, але в інших регіонах все це реалізовується, причому достатньо давно. І той досвід – будьте у цьому впевнені – політтехнологи, які працюють по всій країні, обов’язково перенесуть і на вінницький ґрунт. Обов’язково до цих процесів долучаться і місцеві непублічні групи впливу. І це стане несподіванкою, у тому числі й для опозиції.

Поки що з впененістю констатуємо, останні президентські та партійні рейтинги на Вінниччині (1- Тимошенко, 2 - Порошенко, 3 – Гриценко,4 – Зеленський, 5 – Вакарчук) – це не заслуга і системна робота місцевої опозиції, а загальноукраїнська тенденція і тотальне недопрацювання місцевої влади та її партійних структур, які в адміністративному тандемі, за потужної підтримки державного фінансування, повинні були забезпечити в «базовій» області окрему політичну історію і своєрідний форпост для чинної центральної влади.

Таким чином ні влада, ні місцева опозиція на політичні рейтинги у Вінницькій області не впливають жодним чином.

Джерело: 
Вінницькі новини