І це, курва, трагічно

Навіть не знаю чи жарт це. Принаймні почав писати як жарт, але пічяльний. Взагалі це дійсно важливе повідомлення, бо про це у нас ніхто не говорить.

Ну дійсно, все ж таки українці потребують хоч якогось оформленного представництва у владі, просто навіть як велика та все ж меншина в країні. Це було би принаймні чесно - визнати, що справи на цю мить складаються саме так. Можливо, суспільство в цілому зітхнуло би з полегшенням, адже стало би ясно з ким і про що домовлятися, де точки перетину, а де повне неспівпадіння інтересів, у всіх з'явилася би елементарна суб'єктність (яка зараз має капєц які химерні форми).

 

Зображення може містити: одна або кілька осіб та у приміщенні

Було би менше плутанини і хаотичної багатовекторності, стало би ясно хто чого хоче, і хто які плекає надії на майбутнє. В цьому полягає увесь секрет цього дурного хаосу якому ми так дивуємося - неартикульованa identity великих груп в Україні.

Але все це дійсно жарти, хоча й на основі живої реальності. Бо.

Нації русского кальян-репу, що оформилася на базі нації Люби Успенской завдяки новим медіа від Чукотки до Латвії, і від Хабаровска до Закарпаття, поступатися не можна ні на міліметр. Ігри в культурний плюралізм вони сприймають однозначно - давай, даві лохов! Це є настільки фундаментальною частиною їхнього поведінкового коду і сутністю комунікації з зовнішнім, що враховувати їхні інтереси - це підписувати собі смертний вирок.

Фактично ж з нашого боку потрібен інформаційний, суперпрофесійний медіатерор, щоби виправити становище. Саме таким методом вони, до речі, нас і руйнують як досі слабку спільноту - тупо лізуть з усіх щілин у вигляді русского музла і різноманітних мемів різного ступеню складності - від Булгакова і дитячої продукції, до кримінальної романтики і кінішкі. Черпаючи все це або в Росії, або виробляючи на місці у вигляді геть уже провінційного шлаку аля Оля Полякова тощо.

Україна ж пропонує їм занадто делікатну, в цілому не нахабну культуру, тому вона їх і не цікавить, здається прісною. Вони потребують трешу, угару, пульсації звиздеця, але українська культура просто інакше закодована. Тому їм на неї глибоко пофіг, вони її ігнорують, реально не помічають (а ви здєлайте шото своє для начяла!) і маркують як випадкове явище.

Вони хочуть репу про життя уркаганів і дегенератів, хочуть блатняка, хочуть блядства і в той же час духовності.

Це складно, але наша задача забеспечити все це для них українською мовою, щоби вони дрейфували в нашу понятійну площину хоча би таким огидним чином. Але український творчий клас, здається, на це просто не здатен через свою задроченість, кволу мінорність, білоручність і ханжество.

І це, курва, трагічно.

 

Автор: 
Іван Семесюк