Як штирило мою сестру

В мене сил нема коментувати все, що відбувається в публічному просторі та йде від влади, бо все це така нестерпна дурість, яка навіть реготу не викликає.

Але новорічне звернення Президента нагадало мені одну історію початкових 90х.

Молодша сестра мого приятеля знайшла заховані в шкарпетках пигулки Тарен і ковтнула їх.

А коли ми забігли до нього в гості, ми спостерігали шикарну картину.

У вітальні на різних подушках, стільчиках, табуретах та відрах сиділи ведмедики, гноми, кашлаті собаки, синій слон, три ляльки, пірамідка і кубіки рубіка, а молодша сестра мого приятеля читала вголос листа Тетяни з Євгенія Онєгіна і матюкалась.

Це виглядало приблизно так: я вам пишу чего же более, йобаниє ви уроди, блять... хто це сказав? Ах ніхто? Сука, ніхто?

І так далі. Ми спостерігали вже третє коло цих дивовижних поетичних читань мовчки.

Нас молодша сестра не бачила. Ну, або бачила тими самими ведмедиками.

Потім була кода, вона замовчала, обійшла усіх, пильно дивилася кожній ляльці та іграшці в очі, і нам, і сказала: когда ви уже повиростаете, падли, чтоб понять женскую боль!? Сидят, блядь. Молчат, блядь.

Після цього вона впала на килим, спробувала ним загорнутися, і заснула. Добре, що їй не треба було на Банкову їхати. Навіть в школу не треба було йти, бо канікули.

Автор: 
Лариса Денисеко, журналіст Громадського радіо