Ніяка ковбаса по 2 рубля не варта, повернення в минуле

Коли мої доньки обурюються і не хочуть мити посуд, я розповідаю їм про часи, коли посуд мився в холодній жирній воді в тазику, ганчіркою з чиїхось трусів або майки з додаванням соди. І кажу - у вас все чудово.

Коли мій 4-х річний син не хоче сам одягати кросівки на наліпках, фиркаючи мені - як це складно йому зробити, я розповідаю йому про дубові черевики на шнурках, та про те, що зав'язувати шнурки "бантіком" ми вже в 3 роки вміли.

Коли мої діти обурюються, що в холодильнику залишився тільки полуничний йогурт, а вони хочуть персик-маракуйя, я їм розповідаю про магазини, де крім кефіру із зеленою кришкою і молока в трикутному пакеті не було нічого - а у них все чудово.

Коли мої малі б'ються за 101-й кубик Lego, стверджуючи, що 3 повних коробки занадто мало для їх польоту фантазії на трьох, я їм розповідаю про дерев'яні кубики і про залізний конструктор з болтами і шурупами (який ще знайти треба було).

Поки я розповідаю їм тільки про це, але з часом, коли підростуть, я розповім про табори та 37-й, про голодомор і геноцид, про черги, продуктові картки і інші радощі розвиненого соціалізму ... я розповім і підкажу, де почитати.

Я не скаржуся, я щиро радий, що у моїх дітей все чудово. Чому я їм кажу про це? Я хочу, щоб ніхто і ніколи, ні один мудак в цьому світі не зміг навішати їм локшини, що СРСР це рай на землі і казка.

Я хочу щоб вони чітко знали - ніяка ковбаса по 2 рубля не варта, повернення в минуле. Немає шляху назад, завжди є тільки шлях вперед, навіть зупинка в дорозі дорівнює регресу.

Я своїм дітям і онукам такого не бажаю, тому й кажу - у вас все чудово.

Автор: 
Ірина Мєтт