Найголовніше – не дурити самого себе

Ми практично кожного дня бачимо палкі дискусії, де опоненти намагаються довести свою правоту щодо певних подій, які мають велику міру невизначеності. Особливо це стосується конспірологічних теорій.

Тут задіяно одразу декілька когнітивних викривлень:

  • упередження підтвердження (коли людина шукає інформацію, що підтверджує його переконання, і не приймає до уваги інформацію, що йому протирічить),
  • ретроспективне упередження (ефект “Я так і знав!”, “З дитинства за Ілона Маска!”, коли людина реконструює минулий досвід відповідно до актуальних знань),
  • процес патернізації (коли людина сигнали з середовища зв’язує у цілісні патерни, основа усіх проективних методик),
  • процес агентизації (схильність людини сигнали, що поступають з середовища наділяти наміром, часто, злим),
  • самовиправдання (в основі якого лежить когнітивний дисонанс), оскільки ми не можемо терпіти власну неправоту та помилки, особливо, коли ми вже довго носимося зі своїми версіями різного ступеню конспірологічності та ще й публічно відстоювали їх.

Це не є чимось поганим. Це притаманно нам усім. Така наша природа.

Але якщо ми дійсно хочемо мати найбільш наближену до об’єктивної картину дійсності та намагатися по максимуму уникати помилок, то до своїх версій необхідно ставитися досить критично. Хоча б почати з того, що чесно визнати перед самим собою, що “моє бачення” може бути помилковим. А далі шукати факти які б заперечили версію, а не лише ті, що її підтверджують.

“Найголовніше – не дурити самого себе. А самого себе обдурити легше за все”, - Річард Фейнман

Автор: 
Николай Ткаченко, Фейсбук