“Ніби у маленькій капличці в Італії”: у Кафедральному соборі Вінниці збереглися фрески початку 18 століття. ФОТОРЕПОРТАЖ

Не багатьом відомо, що у Вінниці збереглися фрески кінця 18 століття, на яких зображені одні з ключових біблійних сюжетів: відвідини Марії, Таємна вечеря, Ковчег… Вони виконані у стилі бароко та в класичній італійській техніці живопису. І це є ще одним свідченням того, що Вінниця має спільного з Європою більше, ніж здається на перший погляд, пише сайт Вежа

Ці зразки монументального живопису збереглися лише у паламарці Спасо-Преображенського кафедрального собору – невеличкому приміщенні для переоблачення священників, що розташоване за основною залою храму.

Потрапити у це приміщення не так просто. Зробити це можна лише під час екскурсій собором, а вперше таку влаштували на День Європи лише у 2019 році. Така можливість з’явилася в храмі, лише коли споруда перейшла в користування ПЦУ, адже раніше собор був значно закритим об’єктом, тож цінні зразки барокового живопису до недавнього часу були законсервовані.

Одна з таких фресок, яка “дивом вціліла” в соборі на початку 90-х (під час передачі храму православній громаді), зараз експонується у Вінницькому обласному художньому музеї, що розташований поблизу.

 

 

Сергій Бартко, завідувач науково-дослідного відділу образотворчого мистецтва музею, розповів, що, за спогадами очевидців, тоді вдалося демонтувати і врятувати лише три фрески з основного приміщення Спасо-Преображенського собору. Одну із них тодішній митрополит храму Макарій у 1992 році передав до фонду музею. Натомість доля двох інших зразків – невідома.

Оскільки потрапити на екскурсії в Собор теж не просто (вони проводяться рідко, з обмеженою кількістю людей – не більше 15-ти – а місця бронюють фактично у перші ж години після оголошення, Vежа спільно з “Центром історії Вінниці” вирішили показати стародавні фрески і розповісти про них вперше назагал.

Екскурсію для нас влаштувала співробітниця “Центру історії Вінниці” та професійний гід Анастасія Стовпець, яка самостійно досліджувала ці фрески.

 

Походження фресок

 

 

На жаль, авторство фресок 18 століття до сьогодні не відоме, та про їхнє походження ми знаємо чимало. Як відомо, історія собору почалась в часи, коли монахи-домініканці заснували на цьому місці свій монастир у першій чверті 17 століття, який згодом увійшов до комплексу Мурів єзуїтів. Теперішнє приміщення храму було збудоване у 1758 року за кошти Міхала Грохольського, який був власником П’ятничанського маєтку і першим представником цього знатного роду на Вінниччині.

Натомість “архітектурним батьком” храму став Паоло Фонтана – видатний архітектор італійського походження, який працював на території Речі Посполитої та був одним з основоположників віленського бароко. На жаль, хто розписував тоді цей храм і створював фрески, достеменно не відомо. Сергій Бартко, завідувач науково-дослідного відділу образотворчого мистецтва обласного художнього музею, розповів, що за кожним великим архітектором був один із великих художників. Проте також це могла бути й група майстрів, яку хтось очолював.

З його слів, нині відомо лише про Есто Русевича, але він не розписував, а реставрував ці фрески після пожежі в Єзуїтському монастирі у 1860-тих роках.

 

 

– Храм до 1830-х років був католицьким, а потім був переданий православній громаді та висвячений як Свято-Преображенський, – розповіла Анастасія Стовпець. – В радянський час собор зачиняли двічі: в 1930 і 1962 роках. Він встиг побувати і спортивною залою, і залою органної та камерної музики… – різні перипетії траплялися з цим приміщенням.

– Тому з фресками складна історія. Ті, які розташовані безпосередньо в самому Соборі, писалися у 90-х роках. Тобто вони сучасні: виконані у візантійській традиції. Частково їх виконували місцеві вінницькі художники, але загалом це були реставратори із Петербурга.

– А ці фрески, 18 століття, були законсервовані у невеличкій паламарці. Їх частково відреставрували, але видно, що дуже обережно. Тобто тут немає відчуття, що воно заново пофарбовано. А досліджувати їх почали лише минулого року, – зазначила Анастасія.

 

Про фрески 18 століття зі Спасо-Преображенського кафедрального собору у Вінниці

 

Анастасія Стовпець розповіла, що у той час служба велась латиною, переважна більшість парафіян її не розуміли, тож саме фрески, мозаїки та решта візуального оздоблення храму були для людей поясненням їхньої віри.

Якщо ж говорити про фрески 18 століття, які збереглися у невеличкій паламарці Кафедрального собору, то кожна наступна фреска пов’язана із попередньою спільним сюжетом чи елементом. Всього таких фресок – п’ять, і не завжди ці елементи можна вловити самостійно.

Варто також зазначити, що ця розповідь – лише частина з того, що можна дізнатися під час екскурсії собором. Анастасія, розповідаючи про фрески, паралельно розповідає ще безліч цікавих, пов’язаних із ними біблійних сюжетів та історій. Тож кілька тьмяних і подекуди затертих зображень на стелі, які ти бачиш вперше зайшовши до приміщення, за півгодини наче оживають, сплітаються в єдину історію та грають вже зовсім іншими барвами.

 

– Кульмінаційним сюжетом розпису є сцена, де відбувається зустріч Мелхіседека, царя Салиму (про нього сказано, що він був священником Бога Всевишнього, одна з найтаємничіших постатей Біблії), та Авраама, прабатька єврейського народу, – розповіла Анастасія Стовпець.

– На цій фресці ми бачимо, що Мелхіседек вийшов, щоб привітати Авраама, і виніс йому хліб та вино, а Авраам зі своєї військової здобичі надав Мелхіседеку десятину. Теологи пояснюють, що це стало основоположними символами двох ключових сторінок у святому письмі: Євхаристії, тобто Причастя (хліб і вино), та десятини як подяки.

Якщо ж говорити про цю фреску з художньої точки зору, то зі слів Анастасії дуже подібні елементи мають твори Рубенса, який був одним з найяскравіших представників стилю бароко. У нього Авраам також зображений як воїн, а не як сивобородий старець, а цар Салиму наділений атрибутами царственості.

 

 

Рубенс. Зустріч Авраама і Мелхіседека. Фото – walmart.com

Наступні дві фрески цікаві тим, що віддзеркалюють одна одну. На першій із них, що розташована ліворуч центральної, зображений Ісус Христос, який сидить між виноградною лозою та колоссям. Останні символізують Причастя (хліб і вино), і саме цими символами фреска пов’язана із попередньою. Але на ній увагу привертають написи латинською мовою, яких немає на інших зображеннях. На жаль ці надписи збереглися не всі: від нижнього, наприклад, залишились лише обриси.

– До речі, щоб розшифрувати ці латинські написи, мені довелося зазирати до Біблії латинською мовою і шукати відповідники, – поділилася Анастасія. – Складність була й у тому, що посилання, які тут вказані, не збігаються з теперішніми новими перекладами, а через “сtrl+f” їх неможливо було знайти.

– Отож, почнемо з двох слів: “Melchisedech proferens”. Це цитата, повний текст якої звучить як “At vero Melchisedech rex Salem proferens panem et vinum erat enim sacerdos Dei altissimi”. Перекладається він: “А Мелхиседек, цар Салиму, виніс хліб та вино. А він був священик Бога Всевишнього” (Кн. Буття 14:18). Але тут розміщені лише два слова: “Мелхіседек виніс”.

 

 

– А тепер – про символізм колосся і винограду: “Еgo sum vitis vera”. Повна цитата – “Ego sum vitis vera et Pater meus agricola est” – в перекладі звучить як “Я – правдива Виноградина (це Христос говорить про себе), а Отець Мій – Виноградар” (Єв. Від Івана 15:1), – розповіла Анастасія.

– Наступний надпис – “Granum frumenti Cadens terram moriuum” – перекладається як “Зерно пшениці падає на землю, щоб померти”. Повна цитата: “Amen amen dico vobis nisi granum frumenti cadens in terram mortuum fuerit”. В перекладі: “Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе” (Єв. від Івана 12:24). Тут Христос каже про те, що Йому потрібно було померти і на третій день воскреснути, щоб дати світу християнську цивілізацію.

Таким чином усі ці написи стосуються двох головних символів Причастя.

 

 

На протилежній, дзеркальній до цієї фресці символізм пшеничного зерна і винограду матиме продовження, адже на ній зображена точно така ж постать Месії, але вже в оточенні своїх учнів. Тобто фактично це сцена Таємної вечері.

“Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і дав їм, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє! І взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, і пили з неї всі. І промовив до них: Це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається” (Єв. від Марка 14:22-25).

На фресці “Таємна вечеря”, на відміну від попередньої написів не знаходимо, натомість є цифри, що зображені на досить фігурних скрижалях і символізують 10 заповідей. Вони розміщені чітко над постаттю Ісуса, і Анастасія зазначила, що це дуже символічно, адже вони ілюструють теологічне твердження про те, що Христос був єдиним, хто виконав абсолютно усі заповіді дані Богом в Старому Заповіті.

 

 

– Як фреска Таємної вечері пов’язана з четвертою нашою фрескою? Це Ковчег Заповіту на колісниці – скриня, в якій були розташовані скрижалі із 10 заповідями, надані Мойсею на горі Синай, та посох Аарона, – розповіла Анастасія про фреску, розміщену над входом у паламарню.

– Цей Ковчег розміщувався у храмі Соломона, а тут [на фресці] храму Соломона ще немає, тому дослідники схиляються до того, що це сюжет, де Давид перевозить Ковчег. Тут ще зображені музики, які його супроводжували, адже ті псалми, які ми звикли, що вони дуже статечно читаються, були створені саме для того, щоб їх співали. І ми знаємо, що єврейський народ досі шанує свої музичні традиції.

– Отож – замкнене коло. Але є ще одна маленька фресочка, яка віддзеркалюється від Ковчега, – зауважила Анастасія.

 

Фреска, про яку йдеться, є найменшою з усіх і її легко пропустити. Вона розташована під найпершою фрескою з усього ансамблю, і є дуже розмитою. Втім, там чітко проявляються обриси Ковчега, і це той Ковчег, який ми звикли уявляти: не скриню, а корабель Ноя.

– Вона досить розмита, але в нас є два припущення, як вона пов’язана із фрескою навпроти (а вона повинна бути пов’язана), – розповіла Анастасія Стовпець. – Ми можемо припускати, що це Ноїв Ковчег, який пливе через води Потопу і віддзеркалює Ковчег Заповіту з протилежного боку. Але ще є припущення, що це може бути човен під час бурі на Галилейському озері, яку зупинив Ісус Христос.

– Варто принагідно зазначити, що в архітектурі храму основна прямокутна частина називається нава (в перекладі – човен), тому що здалеку храм височів над містом як Ноїв Ковчег над водами Потопу. А Ноїв Ковчег був будинком у човні… Тобто увесь цей символізм дуже зберігається, – зазначила Анастасія.

 

 

– З приводу художньої складової фресок, то вони наслідують європейську барокову традицію, і це для нас дуже цінно. Рослинні орнаменти, розкіш, химерність зображень, їхня асиметричність – усе це є ознаками бароко. Крім того об’ємність зображення біблійних сюжетів, продиктована саме західним каноном іконопису. На відміну від візантійської традиції, де зображення є площинними, статичними, тут все об’ємне та більш реалістичне, а зображення святих подібні до зображень простих людей, – розповіла Анастасія Стовпець.

– Загалом, слово “бароко” розшифровується як перлина неправильної, або химерної форми. Його характерними ознаками є пишнота, надмірність прикрас, гіперболізація, надлишок позолоти і розкоші. Тому інколи в баркових храмах, це дуже відчутно наприклад у Львові, ви можете навіть відчути певну некомфортність від всього цього багатства.

– Але сюди заходиш, і здається, що ти ніби у маленькій капличці в Італії, а всі ці латинські надписи додають таємничості. Розшифровувати їх було надзвичайно цікаво, схоже на сюжет пригодницького історичного фільму – поділилася Анастасія.

 

Про врятовану фреску, що експонується в обласному художньому музеї

Та фреска, яку вдалося демонтувати з собору на початку 90-х, експонується у коридорі Вінницького обласного художнього музею між першим і другим поверхами. Не помітити її неможливо: масивна, у коричневій дерев’яній рамі, вона особливо вирізняється на фоні білосніжних стін довкола. До того ж кліматконтроль приміщення дозволив дещо краще її зберегтися.

На цій фресці також зображений далеко не прохідний біблійний сюжет. Це, фактично, сцена священного таїнства – відвідини Пресвятою Дівою Марією своєї двоюрідної сестри Єлизавети, що відбулось за кілька днів після Благовіщення. Теологи ще кажуть, що це перша духовна зустріч Ісуса Христа та Іоанна Хрестителя (в утробах матерів).

До речі, католицька церква згадує цю подію 31 травня на святі Відвідин Пресвятою Дівою Марією.

– Цей сюжет взагалі є одним із розповсюджених сюжетів як доби Ренесансу, так і раннього Ренесансу (до речі), високого Ренесансу, бароко…. Він зустрічається багато в італійських храмах. Навіть вчитель Мікеланджело – Гірландайо – теж використовував його у своїх фресках. Фра Анджеліко, інші художники писали цей сюжет… Потім вже і в православних іконах він зустрічається, але більш такого грецького канону написання, – розповів Сергій Бартко, завідувач науково-дослідного відділу образотворчого мистецтва музею.

– Ми бачимо це вітання, цей сюжет, в такому ніби дзеркалі. Плюс – ефект 3D, тобто є певні ілюзорні фактори, певні аспекти натуралістичності. Ілюзорність в тому полягає, що художник ніби відтворює нам архітектурні фризи, карнизи…. Вони складні, як і в соборі, але сприймаються водночас просто. Це ніби як продовження, як імітація інтер’єрного середовища, ідея дзеркал.

Зі слів Сергія Бартка, з цієї фрески можна почерпнути багато цінного. По перше, вона зроблена в автентичній манері за класичною технологією італійського фрескового живопису – “а секко”, по сухій штукатурці (інша технологія – “афреско”, на вологій). Так само, зі слів Сергія Бартка, розписана Сікстинська Капела Мікеланджело. А по друге, ця фреска є зразком суто барокового стилю живопису.

– Будівництво нашого тоді Домініканського костелу, а зараз Спасо-Преображенського кафедрального собору, завершилося у 1779 році. По суті, це кінець 18 століття – пізнє бароко, перехід уже в фазу рококо, більш таких ускладнених форм, можливо навіть більш підсилених декоративних елементів, але тут все ще тримається суто барокового стилю, – пояснив Сергій Бартко.

– По орнаментиці, яка супроводжує цей дзеркальний мотив центрального сюжету, ми можемо бачити якісь чудернацькі форми, що асоціюються з мушлями, рослинними в’язями… Також тут є акцент на деталі: складки тканини, все інше… Але – профільні зображення.

Сергій Бартко звернув увагу й на стриманий колорит фрески, адже у роботі майстер використав лише органічні мінеральні фарби: світло-жовту, червону та зелену охри, без якихось спеціальних, ефектних кольорів.

– Інтер’єрний розпис не повинен бути пістрявий, насичений контрастами. Тобто в цьому ми теж бачимо стиль, дотримання італійських класичних канонів, – зауважив Сергій Бартко. – Але є ще питання суто чуттєвого, індивідуального сприйняття твору, тобто його пластичної структури, сукупності ось цих тональних переходів, звучання тієї чи іншої фарби, як працює тембр лінії… Це теж дуже важливо.

Сергій Бартко також розповів, що ця фреска – єдиний зразок монументального живопису кінця 18 століття, який є у фондах Вінницького художнього музею. І саме цей експонат, з його слів, мотивує працівників надалі займатися саме монументальним розділом. Зокрема, щоб вінничани бачили, як виглядає старовинне, і що в ньому не менше цікавого.

 

 

Зауважимо, що на екскурсію Собором і в Художній музей варто піти хоча б для того, щоб самому побачити ці фрески, послухати цікаві історії, пов’язані з ними, і навіть більше. Так, наприклад, Анастасія Стовпець розповіла нам про один з найточніших перекладів Біблії українською, яким вона послуговується у роботі, про Івана Огієнка, який його створив, про його реформи на посадах міністра освіти та міністра віросповідань і навіть про Міністерство освіти УНР, яке в 1919 році було розташоване у Вінницьких мурах.

До того ж, як ми зауважували на початку, лише після історичного, літературного і мистецького контексту починаєш насправді усвідомлювати, наскільки цінними є ці зразки монументального живопису, і наскільки важливо їх зберегти, адже це засвідчує пряму приналежність нашого міста до західної європейської цивілізації.

 

Крім цього, під час екскурсії Спасо-Преображенським кафедральним собором можна дізнатися про його історію, починаючи від “католицької сторінки” й аж до автокефалії православної церкви України. І це насправді цікаво, адже за понад 200 років із приміщенням собору було чимало перипетій: за радянських часів, наприклад, він встиг побувати навіть спортивною залою. Крім того під час екскурсії можна потрапити на дзвіницю, яка теж входить до екскурсійного маршруту.

До карантинних обмежень, екскурсії собором проводилися у рамках проєкту “Мистецькі вихідні” двічі на місяць, а також на великі християнські свята (наприклад, на Різдво). Зазвичай такі екскурсії анонсують на сторінці “Центру історії Вінниці” у Фейсбук.

Джерело: 
Вінницькі новини