Побачити себе в уламку чужого дзеркала, або як українська освіта бачить Україну

Наратив вічного історичного "страждання" українського народу, який безроздільно панує у вітчизняній культурі та освіті, це ніщо інше, як рудиментарний уламок цілого радянського комплексу з промивання мізків, який свого часу виконував цілком конкретну політтехнологічну функцію.

В пропаганді СРСР страждання УРІВНОВАЖУВАЛИСЯ позитивом.

Але не перемогами і успіхами українців, а компенсувалися "щасливою" радянською дійсністю, яка настала для українців зі створенням СРСР, та ОКРЕМО і ОСОБЛИВО - об'єднанням з Росією (ну і Білоруссю до купи, щоб не було так брутально).

От мовляв "тоді", давно, українців гнобили, українці страждали, їх давили панщина, ляхи, трохи і російська імперія, але "акуратно" та" не без користі", бо "вашєва Шевченка з кріпацтва викупили саме рускіє", і за це нібито українці мають росіянам в ноги впасти, і ніколи-ніколи навіть не думати відокремлюватись, бо самостійно ні на що не здатні, і їх знову хтось вкраде та поневолить.

Після відновлення незалежності України штучна російська "позитивна противага" від конструкції міфу відламалася, але українська освіта зокрема та гуманітарна політика загалом нічого оригінальнішого згенерувати не змогли, як тупо залишити незмінним нарратив про "гноблення", який без позитивного компенсатора став виглядати абсурдно і різко відштовхуюче, особливо для сповненої енергії та шукаючої себе в майбутньому молоді.

Просто "наукові діячі" від освіти та культури, які дісталися Україні від СРСР та УРСР, які б відмовилися від продовження оспівування або обсмоктування (хто до чого годний) "страждань", одразу позбулися б того, на чому вони зростали та будували кар'єри в науковій радянській тусовці. Це як в українській пострадянській культурі та музиці: ти маєш підтвердити свої титули та регалії, отримані з радянських часів на радянському просторі, виконуючи те, що там продавалося і продається.

Але якщо аудиторія перших пострадянських "повалій" та "кроликів" старішає, то аудиторія української освіти навпаки, постійно омолоджується, і старі мантри про "страждання" та "гноблення", без жодної об'єктивної компенсації, в очах молоді - все одно, що вперто продовжувати формувати уявлення про себе, дивлячись на власне відображення виключно в якомусь кривому та мутному уламку чужого дзеркала. І цей уламок з кожним роком кришиться і все меншає, а зображення в ньому все мутнішає, і вже настільки мутне, що не бачить себе там не тільки молодь, але й старше покоління.

Можна далі гратися з метафоричними порівняннями, але головне тут одне: смислове наповнення освіти в галузі знань про САМИХ СЕБЕ потрібно негайно почати докорінно переосмислювати і балансувати.

А уламки чужих дзеркал треба так само негайно і безжально розтрощити та викинути, не шукаючи більше в них своїх перекривлених та спотворених відображень.

Олексій Нестеренко

Джерело: 
Вінницькі новини