Не отримують і двох тисяч: як Україна прирікає своїх пенсіонерів на життя у злиднях

У 2020 році українські пенсіонери отримали різні доплати, однак багато громадян похилого віку продовжують жити на жебрацьку допомогу, яка ледь перевищує 1,5 тисячі гривень на місяць. "Апостроф" з'ясовував, чому так відбувається, і яке відношення це має до соціальної справедливості.

Весна 2020 року стала, ймовірно, одним з найбільш радісних періодів для українських пенсіонерів, адже мільйони наших громадян похилого віку отримали різні доплати, деякі навіть кілька.

Нагадаємо, в кінці квітня майже 10 мільйонів пенсіонерів отримали одноразово по 1000 гривень - так звану коронавірусну тисячу від президента Володимира Зеленського, який пообіцяв її усім, чия пенсія становить менше 5000 гривень.

Також у квітні пенсіонери старші 80 років - а їх в країні приблизно 1,5 мільйона - почали отримувати щомісяця додаткові 500 гривень.

А у травні відбулася довгоочікувана індексація пенсій, на яку чекали ще в березні.

За даними Пенсійного фонду, перерахунок стосується 9,9 мільйонів пенсіонерів, але по факту пенсії зросли у 8,36 мільйонів чоловік. Індексувалися пенсії за віком, вислугою років, інвалідністю та у зв'язку з втратою годувальника.

Середнє підвищення склало 11%. Середня сума надбавки - 260 гривень. При цьому майже половині пенсіонерів підвищили виплати лише на 100 гривень. Також без підвищення залишилися ті, у кого фактичний розмір виплат з урахуванням надбавок вже був на цей час вище розрахункового.

Крім того, індексація не торкнулася тих, хто отримує так звану соціальну пенсію. Її розмір прив'язаний до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та індексується двічі на рік (разом з прожитковим мінімумом) - у липні і грудні. Зараз її розмір становить 1638 гривень. Відповідно, 1 липня він підвищиться до 1712 гривень, а 1 грудня - до 1769 гривень.

Десятиліття, які випали

Соціальна пенсія у вузькому сенсі пенсією не вважається (вона не виплачується з коштів Пенсійного фонду), а є соціальною допомогою. Її отримують ті люди, які досягли пенсійного віку, але не мають страхового стажу, необхідного для отримання повноцінної пенсії.

В результаті пенсійної реформи вимоги до мінімального стажу значно підвищилися - вже з 2018 року для виходу на пенсію в 60 років він становив 25 років, і тепер збільшується щорічно на один рік, поки не зупиниться в 2028 році на позначці 35 років (якщо за цей час не придумають щось ще, причому, як у бік збільшення, так і, можливо, в бік зниження, хоча в це мало віриться).

Деякі з тих, хто до 60 років не мав зазначеного страхового стажу, просто не працював (або працював дуже недовго). Найчастіше - це жінки, які вирішили присвятити себе вихованню дітей. Але трапляються серед них і чоловіки, наприклад, ті, хто довго не міг знайти роботу. Або себе.

Особливо багато таких громадян серед тих, хто потрапив у жорна "лихих 90-х". Це здебільшого люди, яким на момент розвалу Радянського Союзу було від 30 до 50 років, і які переважно працювали на бюджетних підприємствах. В останнє десятиліття минулого століття такі підприємства масово закривалися, а люди, які там працювали, звільнялися, переходили на індивідуальну трудову діяльність, у приватний бізнес, який, зауважимо, часто мав не зовсім легальний характер, відправлялися на заробітки за кордон, де теж дуже часто працювали нелегально. Це був час зламу епох, систем, усього життєвого укладу. Одна державна система з тріском розвалилася, а інша, балансуючи на цих уламках, ще не з'явилася. Людям же потрібно було якось жити і, відверто скажемо, виживати.

У результаті у даної категорії громадян випало ціле десятиліття, а у багатьох - і два десятка років, адже в XXI столітті умови працевлаштування не надто змінилися. А ось вимоги до стажу дуже змінилися, про що було сказано вище.

Поняття "страховий стаж" в Україні з'явилося лише в 2004 році. До цього враховувався ще "радянський" трудовий стаж. Очевидно, що, якщо людина працювала без трудової книжки, її шанси заробити легальний трудовий стаж наближаються до нуля. Навіть, якщо платилися податки. Так, наприклад, автор цих рядків на початку 1990-х виконав ряд робіт для однієї поважної міжнародної організації, і з оплати, на той час дуже солідної, автоматично вираховувалися податки. Але знайти підтверджуючі це документи сьогодні просто неможливо.

Фото: Getty images

Ті, хто виїхав на чужину і навіть зміг влаштуватися там на легальну роботу, теж не можуть розраховувати на зарахування цього часу до трудового, а тепер і страхового стажу - вони ж не працювали на благо батьківщини і не здійснювали відрахування на її користь. І кого тепер хвилює, що вони опинилися на чужині через те, що їхня батьківщина не змогла їх забезпечити роботою і гідною зарплатою.

Що вже говорити про тих, хто переобладнав власний гараж в автомайстерню або зайнявся вирощуванням овочів на присадибній ділянці для скромних поставок на продовольчі ринки.

При цьому, якщо в столиці і великих містах з роботою всі ці роки було відносно непогано, хоча і тут часто доводилося, та й зараз нерідко доводиться, працювати в "тіні", то в маленьких населених пунктах з роботою завжди було значно гірше. А це означає, що кількість громадян, які не мають права на пенсію, буде тільки збільшуватися.

Непотрібні люди

Є абсолютно кричущі приклади. Ось один з них. Мешканка невеликого містечка на заході України. Близько 60 років. Ще в радянські часи працювала на містоутворююче підприємство, яке після розвалу СРСР закрилося. Жінка кілька років постійно ніде не працювала, перебиваючись випадковими заробітками, кілька разів виїжджала за кордон. Останнім часом за кордоном працевлаштовуються абсолютно легально - адже в багатьох країнах Європи наші люди, на відміну від батьківщини, в ціні. Домоглася соціальної допомоги, оскільки свого часу доглядала за дитиною-інвалідом. Зараз отримує 1638 гривень. Як жити на ці гроші, не знає.

Інший приклад. Жінка приблизно тих же років, проте з великого міста. В останні роки практично позбавлена можливості самостійно пересуватися. Пенсія є (по інвалідності) - все ті ж 1638 гривень. Не уявляє, як змогла б вижити на ці гроші, якби не допомога дітей.

А якщо людина самотня, що тоді? Немає відповіді на це питання.

Третій приклад. Чоловік, 61 рік. Працював на підприємстві в СРСР. В незалежній Україні, після того, як підприємство закрилося, брався за будь-яку роботу, виїжджав на заробітки в Польщу. Після досягнення офіційного пенсійного віку звернувся до відділення Пенсійного фонду за місцем проживання. В пенсії відмовили - не вистачає стажу. Призначили соціальну допомогу. Але, оскільки разом з ним проживає його дружина, що отримує соціальну пенсію, допомога навіть не дотягує до 800 гривень.

І це - не поодинокі приклади. Їх сотні, якщо не тисячі, а, можливо, набагато більше.

Нещодавно мережа вибухнула від обурення через заяви представників влади про те, що запропоновані українцям 5000 гривень - це цілком пристойна зарплата. А як тоді оцінювати пенсії, які утричі менші?

Потрібно чітко розуміти, що пенсія - це не подачка від держави тим, хто не хоче працювати, а винагорода за багаторічні труди. І не важливо, скільки і як довго нинішній пенсіонер відраховував до Пенсійного фонду: колись і Пенсійного фонду не було, і взагалі була інша країна, а в нинішній країні змінювалися президенти, глави урядів, змінювалося законодавство, зокрема Конституція. Нинішній пенсіонер нічого не винен ні Брежнєву, ні Горбачову, ні Кучмі, ні Порошенко, ні Зеленському, ні тому, хто стане президентом після нього.

А ось влада борг перед пенсіонерами має. І мова тут не про конкретні суми, а про елементарну соціальну справедливість, про яку так часто люблять говорити українські політики.

Фото: УНІАН

Адже в старості у людей вже не ті сили, що в молодості і навіть у зрілі роки. Дуже часто люди з віком втрачають працездатність. Навіть якщо мова не йде про хвороби. А хвороби з віком також загострюються. А це означає, що потрібні додаткові кошти на лікування. Вітчизняна медицина не дає особливих надій, при цьому ліки дорожчають з кожним роком більше, ніж все інше.

Пенсіонер - у будь-якій країні, не лише в Україні - заслуговує гідної старості. Те, що легко переноситься в молодості - безгрошів'я, побутова невлаштованість, нездужання, з віком сприймається набагато важче. І у таких людей не повинно бути відчуття власної непотрібності, соціальної ізоляції (мова не про профілактику COVID-19 - на це владі, так і суспільству в цілому, наплювати). Люди не повинні з жахом чекати наближення старості.

Необхідні кроки

Яким може бути з цього вихід? Очевидно, що розміри пенсій повинні бути переглянуті. І не тільки мінімальної - адже і середня пенсія в Україні сьогодні ледь перевищує 3000 гривень, тобто трохи більше 100 євро (це поки валютний курс не виріс).

З огляду на те, що мінімальна пенсія в Україні прив'язана до прожиткового мінімуму (для осіб, які втратили працездатність, він ще менший, ніж середній прожитковий мінімум), необхідно переглядати і його розмір.

У 2019 тодішній прем'єр-міністр Олексій Гончарук заявляв, що розмір прожиткового мінімуму не відповідає реаліям, в зв'язку з чим збирався його збільшити до рівня мінімальної зарплати (більше, ніж 4000 гривень). Але до держбюджету 2020 року внесли зовсім інші цифри, і тепер ми "маємо те, що маємо". Середній - на рівні 2027 гривень зараз, і 2189 гривень з 1 грудня, для непрацездатних - 1638 гривень зараз і 1769 гривень в кінці року.

Для порівняння: у таких країнах як Велика Британія, Франція, Австрія, Нідерланди, офіційний прожитковий мінімум перевищує 1000 євро. В Іспанії та Італії він трохи не дотягує до цього рівня. У колишніх соціалістичних країнах прожитковий мінімум ще нижче - від 300 євро в Болгарії і Румунії до 600 євро у Чехії. Але і це, звичайно ж, вище, ніж наші 60-80 євро.

Крім того, в руслі світової практики слід забезпечити пенсією всіх громадян похилого віку, хоча б мінімальною. При цьому пенсія за стажем повинна ґрунтуватися на принципах накопичувальної системи, що також є міжнародним стандартом.

Нещодавно у Верховній Раді відбулися парламентські слухання, на яких були прийняті рекомендації про необхідність підвищити прожитковий мінімум до рівня мінімальної зарплати. Нагадаємо, в 2020 році вона становить 4723 гривні.

Але навіть за оцінками Міністерства соціальної політики, при нинішніх цінах реальний прожитковий мінімум майже досяг 5000 гривень (для непрацездатних, за оцінкою міністерства, він становить 3264 гривні). Так що навіть у разі підвищення прожиткового мінімуму до "мінімалки" він все одно буде меншим за необхідний.

Рекомендації народних депутатів вселяють боязку надію. Але важливо розуміти, що це - поки навіть не законопроект.

 

А головне - чи прислухаються до рекомендацій в уряді? Це вже окреме, хоча і дуже важливе питання.

Джерело: 
Вінницькі новини