Нерівноцінно, дорого, відчайдушно. Як різні країни звільняють своїх громадян з полону

Яку ціну готові платити інші держави заради визволення з неволі своїх громадян. 

Ізраїль: і мертвих, і живих
Для Ізраїлю звільнення з полону своїх громадян є надзвичайно важливим. Заради життя і свободи одного ізраїльтянина керівництво країни ладне піти на дуже значні поступки ворогам. Показовим щодо готовності Ізраїлю піти майже на всі умови противника заради порятунку свого одного-єдиного громадянина став обмін у 2011 році капрала Гілада Шаліта. Тоді за нього ХАМАС (визнаний терористичною організацією у низці країн) отримав понад тисячу палестинців, з яких майже половина засуджена ізраїльським судом за вбивство близько 600 громадян Ізраїлю.

Під час захоплення у полон у Шаліта була зламана ліва рука и трохи забито плече. Ізраїль пригрозив, що якщо капралові буде завдана шкода, «небо впаде на землю». Руку Гіладу лікував ізраїльський лікар.
Між викраденням Шаліта бойовиками ХАМАСу і його звільненням минуло аж 5 років. Весь цей час керівництво Ізраїлю намагалося домовитися із терористами про прийнятні умови обміну. ХАМАС вимагав звільнення кількох тисяч ув'язнених- палестинців, а також всіх палестинських жінок і підлітків, які відбувають тюремне покарання в Ізраїлі. Керівництво Ізраїлю одразу було готово відпустити палестинських ув'язнених в обмін на Шаліта, окрім лідерів  ХАМАСу.

До перемови між країнами долучились Німеччина та Франція – Шаліт мав друге громадянство, французьке. У підсумку, домовитися вдалося за допомогою посередника – офіцера Федеральної розвідслужби Німеччини. Періодично за поступки з боку Ізраїлю ХАМАС надавав докази того, що Шаліт живий і навіть майже здоровий. Приміром, в обмін на відео тривалістю в дві з половиною хвилини, на якому Шаліт тримав у руках свіжу газету, розповідав про свій стан, згадував щасливі родинні моменти та просив його витягти з полону, Ізраїль звільнив зі своїх тюрем близько 20-ти палестинських жінок.

Угода щодо обміну Шаліта – не єдиний нерівноцінний обмін, на який погоджувалося керівництво Ізраїлю заради порятунку своїх громадян. У 1983-у Ізраїль обміняв 4830 ув'язнених палестинців на шістьох своїх солдатів.

Через два роки ізраїльський уряд, який на той момент очолював Шимон Перес, уклав з «Народним фронтом звільнення Палестини «угоди Джібріля». Тоді за трьох своїх солдатів, які потрапили у полон у Лівані, Ізраїль звільнив 1150 палестинських ув’язнених, серед яких були Джібріль Раджуб - один з лідерів ФАТХ, а також шейх Ахмед Ясин, який згодом очолив ХАМАС.

Примітно, що Ізраїль бореться не лише за звільнення своїх живих громадян, а навіть за мертвих. У 2004 році за викраденого «Хезболлою» колишнього полковника військової розвідки Ельханана Танненбаума, а також за тіла трьох солдатів, яких викрали викрадених чотирма роками раніше,  Ізраїль звільнив 436 ув'язнених палестинців.

Сполучені Штати: готовність до ескалації
Яскравим прикладом того, як далеко може зайти американська влада у намаганні звільнити свого громадянина з іншої країни, яка утримує його у в’язниці, свідчить «справа пастора Брансона». У 90-ті роки пастор переїхав до Туреччини в рамках місії The Associate Reformed Presbyterian Church - консервативної євангелічної спільноти. Разом із дружиною Нарін та трьома дітьми він проживав в Ізмірі, де очолював євангелічну церкву Воскресіння з паствою в кілька десятків людей, він також надавав допомогу біженцям з Сирії.

Після невдалої спроби державного перевороту у Туреччині в 2016-у президент країни Реджеп Ердоган звинуватив у підготовці заколоту одного з найвідоміших ісламських проповідників у світі Фетхуллаха Гюлена та почав арештовувати усіх, кого правоохоронці підозрювали у зв’язках із рухом Гюлена. Серед таких підозрюваних опинилися і пастор Брансон з дружиною. Нарін відпустили через два тижні після арешту, а от Брансону  довелося мучитися у неволі аж два роки – його звинувачували у військовому шпигунстві.

Арешт пастора викликав величезне обурення у президента США Дональда Трампа, який одразу почав вимагати відпустити американця. Туреччина в обмін на пастора зажадала від США видачі Гюлена, який мешкає у Сполучених Штатах з 1999 року. Американська сторона відмовила Туреччині – через відсутність доказів причетності проповідника до заколоту. Сам імам тоді засудив путч та відкинув звинувачення в причетності до його організації.

Утримання Брансона спрацювало як каталізатор погіршення відносин між США та Туреччиною, які, незважаючи на свіпрацю у НАТО, і раніше мали серйозні розбіжності: щодо Сирії, іранської ядерної програми та закупівлі Анкарою російської зброї. Арешт пастора із Північної Кароліни став останньою краплею – керівники країн розсварилися. Туреччина зробила крок назустріч – ізмірський суд відпустив пастора під домашній арешт, однак Трампу цього було замало. 1 серпня 2018-го Мінфін США запровадив санкції проти міністра внутрішніх справ Туреччини Сулеймана Сойлу та міністра юстиції Абдулхаміта Гюля, яких американський уряд вважає причетними до утримання Брансона, й заморозив їх активи. На цьому Трамп не зупинився і згодом вдвічі збільшив мита на поставки турецької сталі та алюмінію. Це посилило обвал національної валюти, яка після введення персональних санкцій вже впала на 40%, а також серйозно погіршило прогнози по інфляції.

Ердоган у відповідь пообурювався, що, мовляв, одностороння політика США змусить Туреччину шукати нових друзів, закликав населення продавати золото і долари, пригрозив бойкотом електронної продукції з США, однак у жовтні 2018-го турецька влада все ж відпустила пастора.

Іронія полягає у тому, що пастор-американець, заради якого президент зважився на ескалацію конфлікту зі своїм партнером по НАТО, в лютому цього року… отримав угорське громадянство.

Південна Корея: виведення військ і десятки мільйонів доларів
В липні 2007 року групу громадян Південної Кореї, до складу якої входили 16 жінок і семеро чоловіків, перебували в Афганістані в рамках місії під егідою пресвітеріанської церкви. Під час поїздки з Кандагара до Кабула на автобусі у них на шляху виникли двоє чоловіків з «Талібану», які стріляли у повітря та вимагали від водія зупинитися. Після зупинки бойовики захопили корейців у полон. Протягом наступного місяця їх тримали в підвалах сільських будинків.

Бойовики вимагали від Південної Кореї виведення своїх солдат з Афганістану. Корея ж відмовилась виконувати цю вимогу і закликала талібів відпустити 16 жінок в обмін на таку саму кількість жінок, які підтримували «Талібан», за що перебували у корейських тюрмах.

Афганці не сперечалися, а показово стратили двох корейців  і повторили свої вимоги. Звільнення заручників вдалося досягти після обіцянки з боку Кореї вивести своїх 200 солдатів з Афганістану до кінця 2007 року. Ба більше, за неофіційною інформацією, таліби отримали від Кореї $20 млн в обмін на безпеку місіонерів до моменту їхнього повернення на батьківщину. Щоправда, в уряді Кореї цю інформацію коментувати відмовилися.

Наталія Сокирчук, «Главком» 

Джерело: 
Вінницькі новини