За крок від голоду: чому українські землі не можуть нагодувати українців

Україна рухається в загальносвітовому тренді погодних змін. Нинішньої весни в країні спостерігалася посуха, яка найбільше вразила південні області. Через негоду загинули посіви, а аграрії зазнали збитків. "Апостроф" з'ясовував, що потрібно зробити, щоб захистити фермерів від фінансових втрат, а всіх українців - від дефіциту продуктів.

У найближчі дні в Україні очікуються чергові заморозки - нинішній травень видався досить прохолодним, і лише рідкісні погожі дні нагадують про те, що менш, ніж через два тижні почнеться календарне літо.

Початок літа, судячи з прогнозів, обіцяє бути дощовим, особливо на півдні країни, але в цілому літній сезон повинен бути сухим, навіть посушливим. Зі звичними вже за останні роки температурними рекордами.

Відносно дощовий травень не надто допоміг аграріям - через мізерні опади в березні-квітні загинула значна частина врожаю. Особливо постраждали південні регіони, а серед них - Одеська область.

Голова Одеської облдержадміністрації Максим Куций недавно написав у Facebook, що в регіоні може загинути понад половину всіх посівів. За його словами, в нинішньому році урожай озимих становитиме приблизно 1,2 мільйона тонн, що більш ніж втричі менше торішнього показника.

"Фермери кажуть, такої посухи в Одеській області не було з часів голодного 1947 року", - заявив Максим Куций.

У цілому ж по країні недобір урожаю через негоду в нинішньому році може становити від 15% до 25%, прогнозує директор Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України Ігор Семеняк.

Але це - абстрактні цифри, а за ними приховано людські трагедії, іноді з фатальним кінцем. Нещодавно країну потрясла смерть фермера Володимира Сердюченка з села Шевченкове Кілійського району Одеської області, який наклав на себе руки через те, що в його господарстві загинув увесь урожай.

Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства збирається виплачувати грошову компенсацію фермерам, чиї посіви загинули через посуху, але Володимиру Сердюченку це, на жаль, вже не допоможе.

Субсидії не за адресою

Засуха - не єдине лихо, яке згубило посіви цієї весни. Можна згадати і заморозки, які були в березні-квітні після досить теплої зими, до того ж практично безсніжної, що тільки погіршило ситуацію.

Скільки фермерів постраждали від негоди? "Якщо брати тих, у кого постраждали від 20% (всіх посівів), то можна говорити про 7-8 тисяч господарств", - розповів у коментарі "Апострофу" глава ГС "Союзу українського селянства" Іван Томич. Всього, за його даними, в Україні близько 35 тисяч фермерських господарств, переважно сімейного типу.

Якщо говорити у відсотках від загальної площі посівів зернових, то втрати становлять приблизно 5%, зазначив у розмові з виданням президент Української аграрної конфедерації, екс-віце-прем'єр Леонід Козаченко. "Але сильно постраждали плодові насадження - виноград, фрукти, овочі. І все це разом - багатомільярдні збитки", - додав він.

Але що можна зробити для того, щоб фермери не зазнавали таких збитква і, не дай бог, не зводили рахунки з життям?

Одним зі способів підтримки аграріїв, які застосовуються в багатьох країнах світу, є субсидування галузі.

Фото: Getty images

Експерт з питань аграрного сектору інвестиційної компанії Concorde Capital Андрій Передерій у розмові з "Апострофом" нагадав, що в Україні аграрії також отримують субсидії. "Але потрібно дивитися на структуру субсидій. У ЄС вони націлені на залучення нових фермерів у певну галузь, на підтримку новостворених господарств, на підтримку не великого агрохолдингу, а невеликого господарства, яке займається спеціалізованою, нішовою культурою", - сказав фахівець.

При цьому в Україні субсидії якраз отримують великі компанії. Так, наприклад, агрохолдинг "Миронівський хлібопродукт" (МХП) отримав у 2018 році державних дотацій на 970 мільйонів гривень, а у 2017 році - на 1,4 мільярди гривень.

"Чи потрібно давати субсидії величезним агрохолдингам - це складне питання", - зазначив Андрій Передерій.

Світовий досвід на допомогу

Очевидно, що малим фермерським господарствам дотації і субсидії не завадять. Але це - далеко не весь інструментарій, який доступний державі для підтримки аграріїв.

За словами Леоніда Козаченка, Україна, на жаль, не хоче переймати передовий досвід інших країн, при тому, що в багатьох із них негода нищить набагато більше урожаю, ніж у нас. "І там фермери ніколи не доводять себе до самогубства, тому що у них завжди є вихід з такої складної ситуації ", - підкреслив він.

Таким способом є страхування. Леонід Козаченко розповів, що українські аграрії в перші роки нинішнього століття мали негативний досвід, коли багато страхових компаній обдурили фермерів - взяли у них страхові платежі, а, коли потрібно було відшкодовувати збитки, просто не виконали свої зобов'язання, посилаючись на те, що самі мають труднощі. "Були компанії, які дійсно потрапили в складну ситуацію, не крали гроші (у фермерів) - виплати були настільки великі, що їм не вистачало грошей, - говорить експерт. - Такі випадки бувають і в інших країнах. Наприклад, у США і Канаді держава рятує і страхові компанії, і фермерів".

Із цим повністю згоден Іван Томич. За його словами, щоб мінімізувати ризики погодних умов, які з роками тільки зростають, необхідно впроваджувати страхування сільськогосподарських посівів, сільськогосподарських будівель і сільськогосподарської техніки. "У цивілізованих країнах рівень такого страхування становить понад 90%, а в Україні - трохи більш як 2%. Перевірена століттями система в Україні не діє. Ми - у владі стихії", - заявив спеціаліст.

Зрозуміло, що миттєво система страхування аграрного сектору в нашій країні не з'явиться, а діяти потрібно вже зараз. За словами Леоніда Козаченка, у Кабінету міністрів є свій страховий фонд, і його частину можна використовувати з цією метою. Свій внесок має зробити і місцева влада - наприклад, не стягувати якийсь час орендну плату з постраждалих аграріїв.

Фото: Getty images

Інвестиції у воду

Зміна клімату буде і надалі створювати ризики для аграрного виробництва, і головним із них стане відсутність необхідної вологи в ґрунті.

Леонід Козаченко вважає, що ця проблема стане по-справжньому гострою вже років через 10 - максимум, через 20 років. "І тут потрібні державні програми зі стимулювання виробництва в Україні техніки для зрошення", - сказав він.

Але скільки б не було зроблено техніки, вона не буде використовуватися належним чином, якщо в довгострокових і дорогих інвестиціях не будуть зацікавлені ті, хто працює на землі. "Це - інвестиції в землю. Зрозуміло, що орендар зацікавлений інвестувати в землю тільки в той час, коли він її обробляє, - у добрива, які покращують урожайність на цьому етапі виробництва. Але ми говоримо про довгострокові інвестиції - про зволоження ґрунту, і це коштує набагато дорожче", - говорить Андрій Передерій.

За його словами, такі проблеми цілком вирішувані. З цим, наприклад, успішно справляється така країна, як Ізраїль, де дуже складні умови для вирощування сільгосппродукції.

Тому, переконаний Передерій, в Україні необхідно запустити повноцінний ринок землі, щоб власники цієї землі були зацікавлені в її довгостроковому використанні.

Аграрна супердержава

Досвід Ізраїлю, звичайно, надихає, але очевидно, що придатних для посівів площ в Україні з часом стане менше. Чи не доведеться тоді нам купувати продовольство за кордоном, і чи немає загрози голоду для українців?

"Якщо говорити про зернові, то я сумніваюся, що таке (дефіцит) можливо", - заявив Андрій Передерій. За його словами, виробник орієнтується на те, чи вигідно йому вирощувати ту чи іншу культуру, і, якщо попит на неї є, він буде її вирощувати і продавати на експорт. Саме тому в Україні вирощують багато пшениці, кукурудзи.

Крім того, важливо, що в Україні немає значного росту внутрішнього споживання зерна (і навряд чи він буде, враховуючи, що населення країни скорочується). "Тому навряд чи виникне необхідність в майбутньому імпортувати зернові", - вважає Передерій.

Більш того, Україна може дійсно стати аграрної супердержавою, яка буде забезпечувати зерном багато країн світу, переконаний Леонід Козаченко. "У найближчі 20-30 років погода нам не зашкодить. Більше, ніж погода, може нашкодити політика", - пояснив він.

Фото: Getty images

Експерт вважає, що Україна повинна залучити в агросектор значні інвестиції - адже майже третина всіх світових чорноземів - у нас.

Інвестиції дозволять зробити виробничий процес більш технологічним, і, якщо сьогодні українські аграрії збирають близько 90 мільйонів тонн урожаю зернових і олійних, то є можливість збільшити цей показник до 120 мільйонів тонн, вважає Козаченко.

Згадати про маленького українця

Але, якщо із зерновими та олійними культурами все дійсно виглядає цілком непогано, то з іншою агропродукцією - м'яко кажучи, не дуже.

"Сьогодні українська земля зорієнтована транснаціональними компаніями виключно на експортний варіант. Із усіх земель, які сьогодні використовуються, приблизно 83% засіваються зерновою групою - абсолютно по-дикому, ні про яку культуру землеробства не йдеться. Те, що залишається, десь 17%, - це картопля, помідори, перець, морква, буряк, молоко, м'ясо", - розповів Іван Томич.

І не дивно, що переважну більшість з перерахованих продуктів Україна вже імпортує, а по деяких позиціях, ми, на превеликий сором, стаємо імпортозалежними. "Наприклад, якби не імпортна картопля, в цьому році українці б її не побачили", - говорить Іван Томич. За його словами, в основному імпорт йшов із Білорусі, але також з Росії, Польщі, Єгипту, Нідерландів.

Є й інші приклади. Так, у торгових мережах можна зустріти дешевші, ніж вітчизняні польські яблука, минулого року нас сильно "виручила" казахстанська цибуля, а голландський і французький сир у супермаркетах часто продається за нижчою ціною, ніж український, який лежить поруч.

Експорт - це важливо. Це - наповнення бюджету, це - валюта. Але важливо, щоб не страждали при цьому інтереси маленьких українців. У Польщі працюють приблизно 1,5 мільйони фермерських господарств, у Румунії їх - 3,8 мільйони. Як було сказано вище, в Україні таких господарств - 35 тисяч. Саме вони, перш за все, працюють на потреби внутрішнього ринку.

"Економіка господарської діяльності здійснюється без урахування інтересів людини, природи, країни. Ніхто не говорить (з влади) про агротехнічні методи збереження землі, ніхто не говорить про деградацію ґрунтів, їх засоленість. Як наслідок - ми своїми руками, не кажучи навіть про кліматичні зміни, знищуємо український чорнозем", - резюмував Іван Томич.

Джерело: 
Вінницькі новини